Адрас:

222357, г. Валожын, пл. Свабоды, 2

Тэлефон прыёмнай:

+375 (1772) 5-55-72

Рэжым работы:

з 8.30 да 13.00 і з 14.00 да 17.30 па буднях

гарачая лінія: +375 (1772) 5-55-72

Соб. инф.

Соб. инф.

В Воложинском районе на базе лагеря «Родничок» прошел первый семейный фестиваль «Вместе», организатором которого стал Белорусский союз женщин при поддержке РУПЭ «Белтелеком». Креативные, талантливые семьи из всех областей и столицы представили свои регионы на двухдневном фестивале. От Минской области участие в патриотическом форуме приняли семьи Протасевич из Воложинского района и Потанейко из Вилейского района.

photo_2024-05-18_15-35-42-1024x769.jpg

Ольга Шпилевская, председатель ОО «Белорусский союз женщин», поблагодарила семьи и почетных гостей за участие и организацию этого масштабного мероприятия. Юрий Петрученя, генеральный директор РУПЭ «Белтелеком», также тепло приветствовал гостей и пожелал всем белорусским семьям мира, благополучия и добра.

Очень трогательные творческие номера подготовила каждая семья, основной посыл каждого семейного выступления — «мы вместе, а значит, мы счастливы!». Бурными овациями зал поддерживал каждую семью.

photo_2024-05-18_15-36-51-1024x769.jpg

По мнению участников, фестиваль прошел в по-семейному теплой атмосфере, где всегда есть место взаимной поддержке и доброму общению.

photo_2024-05-18_15-38-29-1024x769.jpg

Дружная семья Протасевичей из Воложинского района — супруги Николай и Ольга, их дети Софья, Юрий и Станислав — говорят, что приглашение принять участие в фестивале приняли с радостью. Да и участвуют в семейных состязаниях они нередко — не так давно были в числе тех, кто принимал участие в районном этапе областного конкурса Семья года. На всех этапах подготовки к участию в семейном фестивале Протасевичам помогал коллектив Воложинского ТЦСОН.

photo_2024-05-18_15-37-42-1024x769.jpg

Семья Потанейко из Вилейского района — супруги Александр и Ольга, их дети Станислав и Ульяна — также участвует в семейных конкурсах не в первый раз. И особо отмечают комфортные условия пребывания в уютном оздоровительном лагере «Родничок».

photo_2024-05-18_15-37-13-1024x769.jpg

photo_2024-05-18_15-36-37-1024x769.jpg

— Здесь созданы прекрасные условия для активного отдыха детей, мы были окружены вниманием, познакомились с семьями из других областей. В общем, провели эти два дня просто незабываемо! — говорит Ольга Потанейко. В подготовке творческого номера семья благодарит коллектив Вилейского ТЦСОН.

Все семьи-участники фестиваля получили различные подарки и сувениры от спонсоров фестиваля.

photo_2024-05-18_15-39-02-1024x769.jpg

photo_2024-05-18_15-55-13-1024x769.jpg

Источник:https://mlyn.by/18052024/semya-po-belorusski-v-volozhinskom-rajone-proshel-pervyj-semejnyj-festival-vmeste/

Да Дня медыцынскай сястры Ганаровай граматай Галоўнага ўпраўлення аховы здароўя Мінаблвыканкама ўзнагароджана медыцынская сястра стаматалагічнага аддзялення райбальніцы Таццяна Быкоўская. У медыцыне Таццяна Вікенцьеўна дваццаць першы год. Хаця марыла стаць настаўніцай, як яе цётка Ірына Міхайлаўна Марзак, якая ўсё жыццё адпрацавала настаўніцай пачатковых класаў Гародзькаўскай адзінаццацігодцкі. – А пасля перадумала і ні разу аб гэтым не пашкадавала, – кажа яна. – Скончыла школу з сярэбраным медалём, але ў вышэйшую навучальную ўстанову не паступала. Вырашыла, што пайду ў медыцыну – для сябе заўсёды спатрэбіцца. З майго класа ў Маладзечанскае медыцынскае вучылішча на сястрынскую справу ў той год нас паступіла чацвёра: разам скончылі і прыехалі працаваць у нашу бальніцу. Мне ўсё падабалася – і ўколы рабіць, і кропельніцы ставіць. Я брала мэтавае накіраванне і, калі ў аддзеле кадраў прапанавалі радзільнае ці рэанімацыйнае аддзяленне, выбрала рэанімацыю. Рэанімацыя, самі разумееце: “жывая” практыка, у прамым сэнсе слова, кожны дзень. Напачатку было крыху страшнатава – у змене два маладыя спецыялісты. Тое, што вучыш у вучылішчы – без практыкі, толькі на тэорыі і на паперцы, і зусім іншае, калі прыходзіш сюды, і ўсё трэба рабіць у рэжыме “тут і зараз”, бо паступаюць цяжкія пацыенты. Галоўнае – не разгубіцца і ведаць, што рабіць. Дапамагалі і ўрачы, і дзяўчаты-анестэзісты. Першымі маімі строгімі настаўнікамі былі загадчык рэанімацыйнага аддзялення Мікалай Аляксандравіч Кляпец, старшая медсястра, цяпер галоўная, Вольга Яраславаўна Бітэль. Шмат чаму навучылі Альфрэд Зянонавіч Нехвядовіч, Ігар Анатольевіч Скурановіч, хаця ім таксама было нялёгка: ішлі дадому, а наступны дзень ізноў заступалі на дзяжурства. Можна сказаць, працавалі суткамі. – Былі складаныя выпадкі? – Безумоўна, і смерць першая была. Моцна перажывала, а пасля, як гэта не дзіўна гучыць, да ўсяго прывыкаеш і не так блізка прымаеш да сэрца. Дзеткі ляжалі ўсялякія: і з апёкамі, і пасля аварый. Тут жа ў медсястры няма ніякай спецыфікі і накіраванасці – трэба ўмець рабіць ўсё. Але, калі папрацуеш у рэанімацыі, далей нідзе не будзе складана. Таму, як у дзіцячым аддзяленні не хапала спецыялістаў, хадзіла туды на падпрацоўку. І тым, хто толькі прыступае да работы, параіла б рэанімацыю як пачатковы этап. – Псіхалагічна таксама цяжка? – Першы час. Бо бачыш, як кожную хвіліну ідзе барацьба паміж жыццём і смерцю. Здаецца, пацыент яшчэ і нічога і раптам пачынае адыходзіць у іншы свет. Урачы робяць усё, што ад іх залежыць, але лёс чалавека вызначае хтосьці іншы. Каму суджана жыць, той выкарабкаецца з любой складанай сітуацыі, а каму суджана памерці, таго могуць нават не давезці да бальніцы. Былі, напрыклад, такія выпадкі, як трапанацыя чэрапа пасля аварыі. Нехта ляжыць доўгі час без прытомнасці і памірае. А іншы ўжо назаўтра ачуняе і праз некалькі дзён пойдзе. – Як патрапілі ў стаматалагічнае аддзяленне? – Заканчваўся адпачынак па доглядзе за дзіцем і трэба было выходзіць на работу. Але працаваць пазменна ўжо не магла. Падказалі, што патрэбна медсястра ў стаматалогію. Так з 2015 года тут і працую. – Разумею, што тут няма такіх крытычных выпадкаў? – Надараецца рознае. Працую ў кабінеце са стаматолагам-хірургам, дзе выдаляюць зубы. Бывае, што чалавеку становіцца дрэнна і згодна з пратаколам аказання медыцынскай дапамогі выклікаем рэанімацыю. Рэдка, канечне, бо прыходзяць галодныя, з моцным болем – баяцца і трываюць да апошняга. – Было штосьці новае ў гэтай рабоце? – Самі стаматалагічныя паняцці – ужо гэта новае. Напачатку таксама баялася, але дружны калектыў дапамог уключыцца ў работу, прыходзіў на дапамогу. – Хто тут быў правай рукой? – Загадчыца аддзялення Марыя Вячаславаўна Пракаповіч і старшая медсястра на той час Алена Мікалаеўна Цаюн. Таксама ўрачы, з якімі непасрэдна працавала: Сяргей Аляксандравіч Краскоўскі, Наталля Уладзіміраўна Гарбачэўская – у іх заўсёды можна было запытацца і параіцца. Тут працую і падчас адпачынкаў падмяняю сваіх калег у іншых кабінетах. – Стаж у медыцыне ў Вас досыць вялікі, і практыка таксама сур’ёзная. Што Вам прыносіць штодзённая работа? – Мне ўсё тут падабаецца. Увогуле, калі рабіла ў рэанімацыі, разумела: мая прафесія дапамагае людзям. Тыя ж уколы абязбольвання, тыя ж кропельніцы – мы выратоўваем людзей і аказваем дапамогу. Урач робіць самую асноўную работу, але без медыцынскай сястры – аніяк: мы працуем у тандэме. – Бачу, не шкадуеце, што зрабілі ў юнацтве, можна сцвярджаць, круты і лёсавырашальны паварот? – Ужо і вышэйшую катэгорыю паспела атрымаць. А ўзнагарода стала для мяне прыемнай нечаканасцю. Удзячна калектыву і адміністрацыі райбальніцы, што ацанілі маю работу: буду старацца апраўдаць давер. І адзначу: для плённай работы ў нашай бальніцы створаны ўсе ўмовы – у нашым аддзяленні, напрыклад, і рамонт зрабілі, і абсталяванне новае закупілі. Толькі старайся і працуй. – Мне ж хочацца зрабіць акцэнт на тое, наколькі важная прафесія медыцынскай сястры, калі яе на дзяржаўным узроўні вылучылі у асобнае свята, хаця ёсць Дзень медыцынскага работніка? – Сэнс у гэтым вялікі. Урач агледзіць хворага, дасць назначэнні, распіша план лячэння, а ўвесь астатні час у аддзяленні з пацыентамі знаходзіцца медсястра. Калі працавала ў рэанімацыі, дзеці ляжалі адны – без бацькоў: ты для іх і матуля, і нянька, трэба і супакоіць, і пашкадаваць, і прытуліць, і працэдуры зрабіць. Заўсёды памятала: трэба ставіцца да чалавека так, як ты хочаш, каб ставіліся да цябе. Гэта значыць, старэнькіх – паважаць, бо бацькі ў цябе такія ж, дзяцей – любіць, бо сваіх маеш. І перш, чым што сказаць, нават калі ты злосны і сярдзіты, падумаць: а як бы ты зрэагаваў на гэту сітуацыю, каб табе так сказалі? Таму лішні раз варта памаўчаць, мець вытрымку. – Што б Вы пажадалі тым, хто хоча стаць медыцынскай сястрой? – Каб не баяліся ісці ў медыцыну: прафесія паважаная і вельмі запатрабаваная. Так было ва ўсе вякі і, упэўнена, будзе заўжды.

Источник:https://valozhin.by/18052024/z-klopatam-i-prafesiyanalizmam/

Зачастую бывает, что делом всей жизни, которому ты отдаешься до самозабвения, становится совсем не то, на которое ты учился. А какое же тогда? А такое, которое зацепило и не отпускает. Такое, о котором ты думаешь даже во сне, и такое, которому ты готов посвятить все свое свободное время, и не мыслишь уже себя без этого. На самом деле все очень просто. Дело случая – и ты уже не понимаешь, как затянуло, закрутило и понеслось. Вот так все случилось и у Снежаны Ланько. Работа заместителем директора детско-юношеской спортивной школы по основной деятельности не приносит столько удовольствия и ощущения самореализации, как тренерская деятельность по совместительству. О том, как произошло превращение экономиста в баскетбольного тренера-преподавателя, Снежана Васильевна рассказала с нескрываемым удовольствием:

sport-kopiya.jpg

Все произошло почти случайно, и предпосылок никаких к этому не было. Получилось так, что у набранной баскетбольной группы девочек тренер ушел в декретный отпуск. Это произошло в конце февраля, и было жалко распускать юных спортсменок, которые пришли в спортивную школу в сентябре 2021 года. Чтобы не оставлять одних будущих чемпионок, а тем более, не отчислять их, я проявила инициативу и взяла группу себе для тренировок. Сказалась, по-видимому, давняя любовь к этому виду спорта, которым я занималась еще со школы, и навыки эти вполне были пригодны для тренерской деятельности. Иметь только навыки и желание слишком мало. Пришлось вспоминать все с самого начала, изучать методики, просматривать мастер-классы. Снежана Ланько Баскетбол в принципе интересный и зрелищный вид спорта до последней минуты игры, где в процессе все меняется быстро и динамика очень интенсивная. Эмоционально это всегда меня привлекало, и поэтому я вот уже два года занимаюсь со своими девченками. Снежане Васильевне хочется совершенствоваться, и она с уверенностью идет вперед. На ее занятиях дети не знают, что их ждет в очередной раз. Я, честно сказать, не ожидал, что мой заместитель так ярко себя проявит в тренерской работе. Дмитрий Ожерельев Сейчас в интернете есть все. Как строить и проводить тренировку, как сделать, чтобы детям было интересно, как выстроить игровой сюжет для вовлечения в данный вид спорта больше желающих. Надо, чтобы спортсмены сначала как следует втянулись, а потом уже можно отрабатывать технические аспекты, тактические моменты, усиливать физическую подготовку.

s-komandoj-dazhe-v-yvyhodnoj-kopiya.jpg

И вот мои баскетболистки подросли и достигли определенного уровня. Сейчас им от 12 до 14 лет, и они уже побывали на соревнованиях разного уровня, а также участвовали в детско-юношеской баскетбольной лиге. Одним словом, катаемся, соревнуемся, показываем себя, учимся многому у соперников и, в целом, растем. А ведь по образованию я маркетолог-экономист, окончивший Барановичский университет и, волею судьбы, попавший на отработку в нашу спортивную школу в качестве секретаря. Затем, ввиду сложившихся обстоятельств, мне предложили перейти на методиста. Но у меня не было соответствующего образования, и пришлось отучиться два года на переподготовке в педагогическом университете по специальности «учитель физической культуры». А там пошло-поехало. Поработала методистом, затем стала заместителем директора по основной работе, и тренером по совместительству. Как-то так. Если говорить про свою баскетбольную команду, то, безусловно, хочется начать с того, что к каждому необходим индивидуальный подход. Приходилось работать и с мальчиками. Скажу честно: с ними гораздо проще, им что сказал, то они и сделали. С девочками вообще тренировки своеобразные. То им что-то не нравится, то они чего-то не хотят. В общем, капризничают. Но мы с этим справляемся, потому что все же мы растем и над собой. Девчата понимают, что это на благо общего дела. Со временем группа превратилась в настоящую команду, представляющую собой единое целое. Что касается работы тренера, то это, однозначно, интересно и увлекательно. Но и в то же время сложно. Работа с детьми – это всегда эмоции и душа. Они приходят со школы, из дома, приносят разные новости, обсуждают что-то, делятся впечатлениями, историями. Снежана Ланько Всегда весело проводя с ними время, сам отвлекаешься от бытовых проблем и сложностей, возникающих в рабочем процессе. Я заряжаюсь от своих детей, подпитываюсь положительной энергией. В итоге, мы движемся дальше с приподнятым настроением. Участвуя в соревнованиях, мы совершаем маленькие путешествия по городам нашей страны. На сегодняшний день мы играем не только в пределах области, но и выходим за ее рамки. В общем, дело пошло, и я вижу результаты, да и не только я. Они однозначны и видны всем. Если раньше мы проигрывали другим командам по-крупному, то теперь мы играем на равных, и даже выигрываем. С каждым месяцем мы прибавляем и растем, растем, растем.

img_20240510_102118-kopiya.jpg

Всегда понятно, когда человек на своем месте. И ему самому, и коллегам, и руководству. Директор детско-юношеской спортивной школы Дмитрий Ожерельев всегда поддерживает в своих подчиненных разумные инициативы и начинания, направленные на перспективу и результат. Про своего заместителя ему говорить приятно и легко: – Дело в том, что с открытием физкультурно-оздоровительного центра появились комфортные условия для возобновления баскетбольных традиций на Воложинщине. И вот пришли молодые специалисты, стали набирать детей. Потом началось: кого в армию забрали, кто -то был не местный и тоже уехал к себе. И вот таким образом Снежана Васильевна взяла часы и решила попробовать себя в роли тренера. И так она загорелась этим делом, так ей это понравилось. И конспекты продумывает до мелочей, и к занятиям тщательно готовится, и семинары тренерские, которые проводит федерация, посещает. Группа баскетболисток эта у нас первая после длительного перерыва. Девченки все шустрые, самые, как говорят, «игровики». И плодотворная работа сразу проявилась в результатах. После заявки в республиканскую детскую баскетбольную лигу сразу оказались на четвертом месте. Видно, что человеку это нравится. Тем более, что есть у кого поучиться. Опытный баскетбольный тренер Леонид Хведченя всегда подскажет и посоветует, как лучше и грамотней выстраивать работу со спортсменами. Наставничество такого мастодонта, как Леонид Владимирович, – верный путь к успешному становлению в качестве спортивного лидера. Не исключено, что он и замотивировал Снежану Васильевну на этот выбор. А это дорогого стоит. Хочу отметить, что в силу своего возраста она имеет все возможности развиваться. Сейчас для этого созданы все условия. Никто не откажет в помощи. Любое учреждение с радостью примет в своих стенах и поделится опытом. Даже побаиваюсь, что приоритет будет отдан именно этому направлению, а не административной деятельности. Так ее зацепило, и она погружается в любимое дело с головой. Даже в выходные дни назначает дополнительные тренировки. Просто горит этим. Я уверен, что сочетание работы администратора и тренера будет органичным и не взаимоисключающим. Хотя работа заместителя – это работа с людьми. Здесь надо уметь и потребовать, а где-то и наказать. Снежана Васильевна человек добрый. Но я думаю, что у нее все получится.

mariya-kupczevich-kopiya.jpg

Капитан нашей баскетбольной команды Мария Купцевич про своего тренера иначе как «наша вторая мама» не говорит. А ведь такие слова еще надо заслужить. От имени всей команды юная спортсменка произносит самые нежные и теплые слова благодарности в адрес Снежаны Васильевны: – На данном жизненном этапе занятия баскетболом – это самое главное для меня, а команда как вторая семья. У нас общие цели, задачи и результаты. А еще у нас есть наша Снежана Васильевна, без которой не было бы ничего. Для нас она все. Она умеет найти такие нужные слова, которые реально помогают и мотивируют, от которых прямо хочется идти и работать. Она нашла с нами контакт, поняла, как работать. Мы все очень сблизились благодаря ей. Были такие моменты, когда родители не пускали на тренировки из-за учебы. Снежана Васильевна звонила и по телефону помогала выполнять задания по предметам, подсказывала, объясняла. А было даже такое, что когда по здоровью не давали допуска к тренировкам, она давала телефоны и адреса клиник, где можно было получить компетентную консультацию. И это давало положительные результаты, вопросы решались.

sport2-kopiya.jpg

Но это не значит, что тренер не проявляет строгости. Вовсе нет. Мы же дети, и можем, как говориться, «сесть на шею». При этом тренировки у нас классные, всегда интересные задания. С трудом допускаем мысль о том, что Снежана Васильевна куда-нибудь уедет. Недавно был случай, когда мы ездили на соревнования со школьным учителем физкультуры. То, что у нас в команде уже не было той атмосферы, которая царит в присутствии тренера по баскетболу, это еще что. Дело в том, что она смотрела прямой эфир и по телефону выстраивала нашу игру, комментируя и делая замечания. И после ее звонков мы начинали выигрывать. Тренеру мы желаем, чтобы у нас были общие достижения, и к этому стремимся всей командой. Да, без трудностей не обойтись, но чтобы их было как можно меньше. А еще мы желаем такой прекрасной женщине найти свою вторую половину и обрести огромную и вечную любовь. Мы пообещали прийти к ней на свадьбу даже без приглашения. Как правило, все сказки со счастливым концом. Но и реальность тоже должна быть счастливой. И такой ее мы делаем сами. Екатерина Король, фото автора и архива команды Мы прекрасно осознаем, чего стоит такая качественная подготовка. А еще мы четко понимаем, что тренер отдает нам не только время и знания, но душу и сердце. И мы высоко ценим это. Мария Купцевич, капитан команды

Источник:https://valozhin.by/18052024/vdohnovlyaya-sleduyushhee-pokolenie-vliyanie-basketbolnogo-trenera/

В нем приняли участие более двадцати  представителей сельхозорганизаций района. Площадкой для соревнований стало ОАО «Агро-Дубинское» — в зале  Дубинского  сельского центра культуры. Организаторами конкурса выступили управление по сельскому хозяйству и продовольствию райисполкома,  Воложинский филиал РУСП «Минское племпредприятие» и районный комитет профсоюза работников агропромышленного комплекса. В качестве членов жюри были приглашены специалисты ветеринарной службы, райплемстанции и главный зоотехник племотдела Минского племпредприятия Петров Владимир Иванович. Конкурсная программа состояла из теоретической и практической части. Вначале участники письменно отвечали на предложенные вопросы, а затем воспроизводили сам процесс осеменения. В ходе второй части испытания мастерство участников оценивали по умению правильно подготовить свое рабочее место, инструменты, определить качество семени под микроскопом, а также по ведению журналов отелов и осеменений крупного рогатого скота. При этом конкурсанты комментировали все свои действия, начиная от момента прихода на работу.

bez-imeni-1-1.jpg

И жюри, и конкурсантам было непросто. В итоге члены судейской комиссии отметили, что все участники подтвердили довольно прочные знания. По итогам — лучшим техником-осеменатором признана  Ревяко Ольга Владимировна из филиала «Воложинское» ОАО «Агрокомбинат «Дзержинский», которая и заняла первое место. Второе место занял Шарко Леонид Константинович из СХУ «Бобровичи» УП «Минскоблгаз». Третье место разделили Артюкевич Нина Вячеславовна из филиала «Воложинское» ОАО «Агрокомбинат «Дзержинский» и Зенько Сергей  Степанович из ОАО «Агро-Дубинское». Победителей и призеров конкурса с успехом поздравили первый заместитель председателя Воложинского райисполкома, начальник управления по сельскому хозяйству и продовольствию Дмитрий Кизеев  и директор райплемстанции Валентина Юковец. Выступающие отметили, что этот конкурс уже стал профессиональным праздником, дающим возможность не только продемонстрировать навыки и умения, но и обменяться опытом. Работники, от которых зависит задел животноводческой отрасли, должны иметь хорошую квалификацию и справляться с поставленными перед ними задачами. Благодарность за добросовестный труд в этот день принимали юбиляры 2024 года:  Шарко Леонид Константинович  — СХУ «Бобровичи» МТФ «Довбени», Гринкевич Елена Петровна -ОАО «Богдановское»; Степаненко Ольга Ивановна – КСУП «Подберезье», а также — Ивашкевич Светлана Ивановна -ОАО «Богдановское»;  Смеховская Галина Валентиновна — КСУП «Сивица», МТФ «Камень Новая»; Прокопович Юрий Владимирович-КСУП «Саковщина-Агро». В номинации «Самый опытный работник по искусственному осеменению животных» были названы Тарайкович Зинаида ОАО «Судниковский» МТФ «Покути» — стаж работы 8 лет и  Артюкевич Нина — Ф-л «Воложинское» ОАО «Агрокомбинат Дзержинский»- стаж работы 37 лет. В номинация — «Самый молодой работник по искусственному осеменению животных» отмечен  Белан Артур – 1996 г.р,- ОАО «Агро-Дубинское» МТФ «Дубина-Вершицкая- 800». В номинации «Работник по искусственному осеменению животных, воспитывающий наибольшее количество детей» благодарность принимали Севрук Михаил — ОАО «Судниковский» МТФ «Судники-2»; Степаненко Ольга — КСУП «Подберезье»; Ивашкевич Светлана — КСУП «Городьковское»- МТФ «Колесниковщина». Благодарности и подарки принимали также главные зоотехники хозяйств — Наталья Халевич — КСУП Першаи-2014», Леонова Галина — ОАО «Агро-Дубинское». Лучшими зоотехниками-селекционерами признаны Светлана Кисель -СХУ «Бобровичи»,  МТФ «Давбени» и Козырева Алина — ОАО «Агро-Дубинское. Поощрили и специалиста по работе с Абердин-Ангусским скотом — Татьяну Быковскую СХУ «Бобровичи». Павел Танюкевич  был отмечен в номинации  «Оператор ПЭВМ райплемстанции, ведущий достоверно и качественно базу КРС «Племдело» в работе».

bez-imeni-1-kopiya.jpg

Главный бухгалтер Воложинской районной организации  Белорусского  профсоюза работником агропромышленного комплекса Светлана Мартунович  пожелала всем участникам постоянно совершенствовать свое профессиональное мастерство и вручила благодарность и памятный подарок  Колоско Алле Степановне — главному  зоотехнику  КУП «Сивица», которая  40 лет отработала в данном хозяйстве, а в этом году ушла на заслуженный отдых. Хорошее настроение подарили талантливые солисты Дубинского центра культуры.

Источник:https://valozhin.by/18052024/professionalnyj-konkurs-tehnikov-osemenatorov-proshel-v-volozhinskom-rajone/

Республиканский благотворительный проект «Особенный модный показ» Цветные сны 2024″ прошел в спортивно-культурном центре БГУКИ. Более 250 детей с особенностями физического и психического развития, в том числе дети-сироты, воспитанники домов и школ-интернатов со всей Беларуси, вышли на одну сцену с артистами эстрады. Особенные модели продемонстрировали подаренные коллекции от именитых дизайнеров из России и Беларуси. Ребята из Ивенецкого дома-интерната для детей-инвалидов с особенностями физического развития выходили на сцену и выступая вместе с артистами, демонстрировали коллекцию одежды сшитую для них дизайнером Анастасией Фолькович. На протяжении месяца готовили дефиле под руководством воспитателя Подгоренко Ж.Г. и, выступая, несли радость миру. Ребята вернулись в дом-интернат с множеством впечатлений, эмоций и благодарностью всем взрослым, кто помог организовать это прекрасное мероприятие Воспитанница Ивенецкого дома-интернета для детей-инвалидов с особенностями физического развития Настя Радюк была рада принять участие в показе. «Мне предложили, и я, конечно же, согласилась, потому что очень люблю участвовать в различных мероприятиях. С нашими ребятами мы представим хореографический номер. Это доставляет мне удовольствие, я получаю много положительных эмоций. Очень рада, что попала на этот проект. Мне нравятся наряды, которые сшила наша дизайнер. Я благодарна всем людям, которые организовали этот праздник», — сказала Настя Радюк.

Источник:https://valozhin.by/18052024/rebyata-iz-iveneczkogo-doma-internata-prinyali-uchastie-v-modnom-pokaze-czvetnye-sny-v-minske/

Работники физической культуры и спорта  Воложинского района отметили свой профессиональный праздник проведением  спартакиады среди предприятий и организаций города, которая прошла  на стадионе микрорайона «Сельхозтехника» . 

  По итогам спартакиады в общекомандном зачете  1 место  заняла команда агропромышленного комплекса, 2 и 3 место   разделили  команды    войсковой части 30695 и   Воложинской центральной районной больницы.

На спортивном мероприятии чествовали не только победителей,  но и  работников физической культуры и спорта с профессиональным праздником.  Председатель районной организации  Юлия Матус   вручила   подарки от Воложинской  «Белой Руси» лучшим работникам ДЮСШ и  ФОЦа Сергею Потапченко, Николаю Левину и Протасевич Татьяне.   

88a96396-8563-426a-948e-edb9180add2c-e1715952884548.jpg

a8b5f747-956f-4545-965e-41a4c361f1c9_copy.jpg

IMG_20240517_141908.jpg

Работники физической культуры и спорта  Воложинского района отметили свой профессиональный праздник проведением  спартакиады среди предприятий и организаций города, которая прошла  на стадионе микрорайона «Сельхозтехника» . 

  По итогам спартакиады в общекомандном зачете  1 место  заняла команда агропромышленного комплекса, 2 и 3 место   разделили  команды    войсковой части 30695 и   Воложинской центральной районной больницы.

На спортивном мероприятии чествовали не только победителей,  но и  работников физической культуры и спорта с профессиональным праздником.  Председатель районной организации  Юлия Матус   вручила   подарки от Воложинской  «Белой Руси» лучшим работникам ДЮСШ и  ФОЦа Сергею Потапченко, Николаю Левину и Протасевич Татьяне.   

88a96396-8563-426a-948e-edb9180add2c-e1715952884548.jpg

a8b5f747-956f-4545-965e-41a4c361f1c9_copy.jpg

IMG_20240517_141908.jpg

Делегация Воложинского района во главе с председателем Воложинского райисполкома Евгением Круковичем посетила гала-концерт Минской области «Міншчына – сэрца Беларусі» в рамках республиканского фестиваля «Беларусь – моя песня».

В гала-концерте были задействованы лучшие творческие коллективы и исполнители Минщины! Среди них Заслуженный любительский коллектив Республики Беларусь фольклорный ансамбль «Гостинец» Раковского ЦНТ.

3cd9583b-d24b-4718-aa1a-b9c702fc49f8-e1716011094460-edited.jpg

Перед торжественным открытием в фойе Дворца работала выставка произведений народных художественных ремесел, созданных по уникальным технологиям мастеров Минской области. Ивенецкий музей традиционной культуры представил работы ивенецких мастеров.

89e037d1-94e1-4dd7-8955-7fc833157958-e1716011319370.jpg

572c5514-6399-48d8-a981-d1cad6032280-e1716011234915.jpg

Источник:https://valozhin.by/18052024/delegacziya-rajona-posetila-gala-konczert-minskoj-oblasti-minshchyna-sercza-belarusi/

12-13 мая в Могилеве прошел республиканский турнир по футболу «LION-CUP». Турнир был разделен на две лиги – Высшая и Первая. Команда Воложинского района приняла участие в Высшей лиге и сыграла с сильными, именитыми командами республики: ФК «Динамо-Минск», «Днепр-Могилев», ФК «Белшина», ФК «Витебск», ФК «Триумф», ФК «Днепр-Могилев-2», ФК «Гомель», ФК «Днепр-Могилев-3». Команда юных футболистов из Воложина сыграла 7 матчей в течение двух дней по круговой системе и завоевала бронзу турнира. Поздравляем нашу команду!

Источник:https://valozhin.by/17052024/pobeda-u-yunyh-futbolistov/

8 мая адзначаецца Міжнародны дзень музеяў

Для музейных работнікаў – гэта своеасаблівае прафесійнае свята. Невыпадкова нашай суразмоўцай стала дырэктар раённага краязнаўчага музея Наталля Лоўчая.

– Наталля Паўлаўна, завітаўшы ў Вашу ўстанову, бачу прыемныя змены: будынак адрамантаваны і пафарбаваны, зроблены сучасны ганак з пандусам, устаноўлены прыгожыя ўваходныя дзверы. Разумею, што музей таксама рыхтуецца да абласных “Дажынак-2024”?

– Вядома ж, наш музей ніколі не стаяў у баку ад любых мерапрыемстваў – як раённых, так абласных і рэспубліканскіх. А ў галоўнае свята працаўнікоў вёскі мы павінны годна сустрэць гасцей. У будынку ідуць завяршальныя рамонтныя работы, зараз прафілюецца тэрыторыя вакол музея. У хуткім часе на ёй будзе ўстаноўлены музей камянёў – іх даруе адзін вядомы мастак з Мінска Ігар Арленавіч Кашкурэвіч. Зможам вадзіць па іх экскурсіі, таму што кожны камень будзе мець сваё абазначэнне і стане важны для гісторыі нашага краю. – Думала, што Ваш працоўны дзень пачынаецца спакойна і размерана, бо працуеце з даўніной, шукаеце звесткі, гартаеце старыя кнігі. А ўбачыла вельмі насычанае жыццё, распісанае, як кажуць, па хвілінах: падрыхтоўка экспазіцый, правядзенне экскурсій, ну і, безумоўна ж, традыцыйная “Ноч музеяў”?

– Магчыма, што ў сувязі з рамонтнымі работамі, “Ноч музеяў” пройдзе трошкі ў “меншых” памерах, чым заўсёды, але, тым не менш, гэты дзень адзначым абавязкова. Пішам сцэнарый і абавязкова будзем запрашаць наведвальнікаў. Спадзяёмся, што той, хто завітае да нас на свята, знойдзе для сябе штосьці пазнавальнае.

– Ці цікавяцца музеем сучасныя людзі?

– Цікавяцца і вельмі.

У апошні час назіраецца такая досыць распаўсюджаная справа, што мінчане актыўна купляюць на тэрыторыі нашага раёна сабе дачы. І, як толькі некалькі разоў прыехалі на тую сядзібу, якую набылі, абавязковы паход іх прыводзіць у музей. Многія прапануюць з таго, што мелася калісьці ва ўжытку ў былых гаспадароў дома, а ім не спатрэбіцца, нам. Прыходзяць самі, тэлефануюць, фатаграфуюць на вайбер і дасылаюць здымкі прадметаў, якія, лічаць, маюць музейнае значэнне, перш чым выкінуць іх на сметнік. Вельмі шмат такіх людзей.

– Гаспадарлівыя, бачна, людзі, калі так ставяцца да гісторыі, рэчаў і прадметаў, і разумеюць, што яна недзе можа быць выкарыстана. А чым папоўніліся апошнім часам фонды раённага краязнаўчага музея? – У асноўным, гэта прадметы побыту: посцілкі, калаўроты, нават люлька драўляная, якую некалі падвешвалі да бэлькі на столі і калыхалі ў ёй дзіця.

– На гарышчы, напэўна, знаходзяць?

– А дзе ж ва ўласным доме некалі быў “склад” аджыўшых свой век рэчаў – безумоўна ж, на гарышчы. Людзі не выкідвалі іх, бо зроблены яны былі, у большасці, сваімі рукамі ці майстрамі-самавукамі, ды і захаваліся ў добрым стане. Жылі ж незаможна, шмат перанеслі і перажылі, усё цанілі і бераглі.

Гэта адна катэгорыя людзей, якая вельмі актывізавалася. А вось, напрыклад, на 9 мая мы працавалі на пляцоўцы ля фізкультурна-аздараўленчага комплексу – у нас увесь дзень былі наведвальнікі.

Нават былі мінчане, якія ў выхадны дзень цэлай сям’ёй прыехалі на Валожыншчыну. Пабылі на свяце, азнаёміліся з выставай, размаўлялі, цікавіліся і казалі, што раскажуць пра ўсё ўбачанае сваім сябрам, каб завіталі сюды. Так ім спадабалася.

– Мы гаворым з Вамі пра тых, хто любіць падарожнічаць. А што тычыцца карэнных жыхароў нашага раёна, ці прыходзяць яны ў музей?

– Нашы наведвальнікі – людзі розных пакаленняў. Часта прыходзяць тыя, хто цяпер знаходзіцца на заслужаным адпачынку і на сённяшні дзень пражывае ў горадзе, але яго карані, напрыклад, у Адамове, Вішневе ці Сакаўшчыне. Яны маюць час прыйсці і запытацца: што ёсць пра тую вёску, пра той савецкі час, калі яны былі маладыя.

У музеі, напрыклад, ёсць папкі пра калгас “1 Мая” з 50-х гадоў – нам іх перадалі. Дык ужо, можа, чалавек з 20-ць прыйшлі, бо ў гэтых папках фотаздымкі тых часоў, кіраўнікі гаспадаркі – тое, чым яны жылі ў маладосці. Гартаючы старонкі, у людзей столькі прыемных, станоўчых эмоцый, успамінаў, жартаў!

– Будзем казаць, што яны тут лечацца – атрымліваюць своеасаблівую тэрапію для душы?

– Вельмі ж добрае слова падабралі – лечацца. А мы рады, што можам людзям такія лекі прадаставіць. Ну а ў нашу выставачную залу кожны месяц прывозім якую-небудзь выставу з іншых музеяў – заўсёды ёсць тыя, хто цікавіцца новымі экспазіцыямі.

– Для школьнікаў жа мэтанакіравана праводзяцца розныя выставы?

– Падпісана пагадненне паміж Міністэрствамі культуры і адукацыі аб правядзенні музейных заняткаў на базе музеяў. Заняткі могуць быць тэматычныя – пад урок у школе, а могуць быць звязаны з каляндарнай датай. Падрыхтавалі пералік тых тэм, па якіх наш музей можа прадаставіць дадатковы матэрыял. У чым сутнасць пагаднення? Сам настаўнік прыводзіць вучняў у музей, праводзіць тут урок, а мы паказваем з музейных фондаў прадметы, каб яны маглі дакрануцца да іх. Магчыма, гэта крыху парушае закон музейнага існавання, але колькі ўражанняў застаецца ў дзяцей!

– Часта і па горадзе заўважаю экскурсіі школьнікаў?

– Праводзім экскурсіі па Валожыне для дзяцей, якія адпачываюць у санаторыі “Налібоцкая пушча”. У нас праходзяць аздараўленне ў асноўным дзеці з Гомельскай і Магілёўскай абласцей – тэрыторый, якія найбольш пацярпелі ад аварыі на ЧАЭС. Так, сёння чакаем два аўтобусы. Паказваем кароткую экскурсію па музеі, а пасля – па горадзе: яны павінны ведаць, хаця б у асновах, славутасці краю, куды прыехалі. Некаторыя з таго ж Рагачова, Нароўлі пасля раскажуць дома, што жылі не толькі ў лесе тры тыдні, але і даведаліся шмат цікавага і карыснага. Абавязкова водзім у касцёл, царкву – і яны гэта вельмі любяць, запальваюць там свечкі.

– Як бачна, не толькі гаджаты цікавыя сённяшняму пакаленню. А пытанні ці задаюць?

– Ёсць дзеці такія разумныя, што задаюць самыя розныя пытанні. Ведаеце, калі расказваем пра Налібоцкую пушчу – гэта, таксама, такая жывая тэма, бо на экран выводзім таго ж зубра, дык у нас нават ідзе дыялог. Іншы раз так проста і не адкажаш – даводзіцца абдумаць. Бывае, кажам, што пашукаем у гістарычных дакументах матэрыял, каб быць дакладнымі.

– Разумею, ёсць рэч ці экспанат – гэта адна справа, а вось знайсці штосьці пра яго, апісаць, прадставіць, зацікавіць – як гэта робіцца? Дзе шукаеце крыніцу, якая дасць зачэпку?

– Гэта вельмі складаная праца – трэба “пералапаціць” мора літаратуры. Мы звяртаемся, у першую чаргу, у бібліятэкі, і нават, калі чаго няма, у Нацыянальную бібліятэку тэлефануем.

– А ці ёсць штосьці такое, што Вы нанова адкрылі для сябе?

– Амаль кожны дзень. Асабліва, калі вывучалі галіны радаводнага дрэва графаў Тышкевічаў – каб вывесці іх і адсеяць, дзе ж былі нашы, валожынскія, таму што ў інтэрнэце самая розная інфармацыя, нават розныя гады іх жыцця. Многія мелі па два імя – былі католікі, тады гэта была распаўсюджаная з’ява: у адным выпадку адно першае імя стаіць, у другім – другое. І калі штосьці знаходзім – вельмі-вельмі рады.

– У такой вось вірлівай працы што Вы атрымліваеце для сябе? Трэба ж быць і гаспадарнікам, і рацыяналізатарам, і адначасова, як кажуць, падумаць і пра ўзвышанае, і зямное?

– Напэўна, ужо і не ўяўляю сабе, што без гэтага можна жыць. Бо праца – гэта маё жыццё. Я – чалавек дакладны ў сваіх справах: пастаянна будую планы, стаўлю перад сабой задачы. Па-іншаму не магу. Я вядучы, а не вядзёны: была другім дзіцем у сваёй сям’і – у мяне была старэйшая сястра, таму была больш выканаўцай. І нават знаходзячыся на кіраўніцкай пасадзе, люблю, калі мне хто што-небудзь падкажа – буду рабіць да сёмага поту.

– Якая тэма больш блізкая Вам?

– Мне цікава ўсё. Раней не так шмат увагі надавалася тэме вайны. Памятаю са школьных гадоў азы, а пасля тыя падзеі ўспаміналі толькі на пэўныя святы. Хаця ў маёй сям’і – бацькі былі з 1926 года нараджэння, перажылі польскую акупацыю, усю Вялікую Айчынную – аб гэтым гаварылі пастаянна: тое, што чула ад іх, не напісана не ў адным падручніку. Яны часта ўспаміналі і тыя жудасныя падзеі, і людзей, што загінулі. Вайна ж дакранулася сваім чорным крылом да кожнай сям’і. Майго роднага дзядзьку ў 14 гадоў забралі ў партызаны – дарэчы, так рада была, калі ўбачыла яго фотаздымак на першай старонцы газеты, прысвечанай Дню Перамогі. А немцы ехалі праз вёску і забралі матуліну старэйшую сястру ў сталовую посуд мыць. Яна была вельмі прыгожая. І вось адно дзіця ў бабулі з дзядулем у партызанах, другое – у немцаў. Баяліся першы час дома быць: немцы за партызанаў могуць расстраляць, а партызаны – за службу немцам. Тады ўзялі карову і вырашылі пайсці пад Беразінскае на балота жыць. Ну што ж, карова сабе рыкае, дзеці сабе галосяць у канавах – вярнуліся. Дзякуй Богу, усё абышлося, але настолькі вялікі страх адчулі, што яскрава трымалі ў памяці тыя падзеі і падрабязна пра іх расказвалі. У бацькі быў брат-блізнец Пётр. 30 красавіка 1944 года, калі заставалася два месяцы да вызвалення Беларусі, разам з яшчэ двума сябрукамі гулялі на ўскрайку вёскі з рэшткамі ад зброі. Немцы ехалі праз вёску, у бінокль зірнулі – лес наўкола, і вырашылі, што гэта партызаны. Аўтаматнай чаргой прайшліся і ўсіх траіх забілі. Мы зараз даглядаем за іх магіламі ў Дубіне. Таму вайна пакінула глыбокі след у маёй сям’і, і я аб гэтым чула ад жывых сведкаў. Вельмі часта ўспаміналі, як вучыліся чатыры класы ў польскай школе, у якой хаце была школа ў нашай вёсцы, хто дзе сядзеў за партамі, як у торбачцы насілі кніжкі на ўрокі. Настолькі добрую мелі памяць, што дай Бог нам дажыць да іх узросту ў такім светлым розуме. Таму мне ўсё гэта блізка і зразумела.

– Маладымі кадрамі таксама музей папаўняецца?

– Вядома, маладыя спецыялісты да нас прыходзяць і, трэба адзначыць, што даволі граматныя, і дзесьці дапаўняюць нашы недахопы – асабліва ў камп’ютарнай справе: гэта ў іх вельмі добра атрымліваецца, спрытна. Мы ім у іншым можам дапамагчы: расказаць, падказаць, узятае з вопыту і пражытых гадоў.

– Першы экспанат памятаеце, які быў у музеі, і вось зараз наколькі папоўнілася музейная скарбонка?

– Так атрымалася ў маім жыцці, што я прыйшла на работу ў музей, калі ён яшчэ толькі ствараўся. У мяне быў добры настаўнік – Мечыслаў Францавіч Новак. Прыйшла з бібліятэчнай справы і першы час шмат плакала. Мне наш колішні начальнік Сяргей Уладзіміравіч Шаблыка падарыў нават фотаапарат і сказаў: “ Вось будзеце ездзіць па ваколіцах, фатаграфаваць”, гадзіннік са свайго стала даў такі прыгожы – каб хоць трошачкі супакоіць.

Музей яшчэ быў без рамонту, і экспанаты, якія Мечыслаў Францавіч збіраў, ляжалі кучкай на адным стале. Памятаю, як у газету быў закручаны кавалак руды з Вішнеўшчыны – выкапень. Сама сабе думаю: “Што гэта такое? Няўжо мне пра гэта трэба будзе ведаць і некалі расказаць?

На той час музейную справу ведала толькі як наведвальнік: вучылася ў Палачанах і нас часта вазілі ў абласны музей на выставы. Але паціху ўцягнулася: села за абсалютна пусты стол, дзе не было ні алоўка, ні ручкі, ні лісточка паперы – так неяк усё было сціпла, працавала толькі рабочая група па стварэнні музея. Гэта быў 2001 год. Таму было страшна, няёмка, незразумела. Зараз нашы фонды складаюць каля сямі тысяч экспанатаў. Яны папаўняюцца. Ёсць такія крыніцы, як добра вядомая гандлёвая інтэрнэт-пляцоўка “Куфар”: нядаўна да выставы пра вайну знайшлі ключ, які азбуку Морзэ выбівае – ажно з Магілёўшчыны нам даслалі. Раздрукавалі азбуку, і дзеці з задавальненнем на ёй выстуквалі на свяце да Дня Перамогі тэкставыя паведамленні.

– Праз газету ў Вас ёсць магчымасць звярнуцца да жыхароў Валожыншчыны. Як музейны работнік, што б хацелі ім сказаць?

– Лічу, што кожны свядомы чалавек павінен ведаць: калі ў яго дома ёсць рэч, якая пралье свет на гісторыю і застанецца ў далейшым як часцінка гісторыі, яна не павінна знікнуць. Яна павінна знайсці сваё месца пад дахам. Менавіта такім дахам і з’яўляецца краязнаўчы музей. Мы рады супрацоўніцтву з усімі, хто гэта разумее.

Источник:https://valozhin.by/18052024/tut-pralivaeczcza-svet-na-gistoryyu/

Старонка 276 з 545

Задайте вопрос